Резонансну реакцію навіть серед пересічних українців викликало рішення нового українського уряду оптимізувати навчальний процес у малонаповнених загальноосвітніх школах. Адже більшість сприйняла рекомендацію розпочати вивчення такої можливості вказівкою до нагального виконання. Що криється насправді за відповідним пунктом урядового документу, і що означає він для нашого району, коментує керівник апарату РДА Василь Бобрик:
- Гостра реакція громадськості на рішення про нібито негайне закриття малонаповнених шкіл цілком зрозуміла. Адже йдеться про дітей, яких треба влаштувати у інші школи, зрештою, про вчителів, які залишаються без роботи. До того ж, який населений пункт без ФАПу, місцевої бібліотеки та школи? Хіба, закривши соціальні заклади, можна декларувати підтримку села? Особливо виправдане невдоволення жителів віддалених гірських населених пунктів, де з дорогами і транспортом непросто. Звичайно, стосується сказане і нашої Великоберезнянщини.
 Але у цій справі годиться передусім розібратися належним чином, а відтак давати підстави негативним емоціям. Так, урядова постанова рекомендує (дослівно): «початок роботи з оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів І ступеня, в яких кількість учнів менша як 10, загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІ ступеня, в яких учнів менше як 40, загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступеня, в яких кількість учнів менша як 100, та організація підвезення учнів до навчальних закладів;». А тому йдеться про вивчення кожної конкретної ситуації, про пошук можливостей її вирішення у бажаному напрямку, а також про відвідні рішення територіальних громад. Отже, ніхто не вимагає негайного закриття загальноосвітніх закладів, які відповідають перерахованим у постанові показникам. Приміром, цього року у школі І ст.. навчається менше 10 дітей, але уже з наступного ця цифра буде значно вищою, то ніякої потреби у оптимізації такого закладу немає. Або ж: населений пункт не має надійного автобусного сполучення з сусіднім (де діє школа), аби зручно підвозити туди маленьких школярів, то й приймати рішення щодо закриття місцевого освітнього закладу було б неправильно. Словом, у кожному випадку є свої конкретні обставини та нюанси, які не можуть врахувати навіть найдалекоглядніші чиновники центральної влади. І саме з врахуванням їх і рекомендовано поставити вирішення проблеми на розгляд територіальних громад.
 У нашому районі під обставини вищезгаданої урядової постанови підпадають 7 загальноосвітніх шкіл: 3 - І ступеня ( Сухий, Княгиня, Бегендяцька Пастіль) і 4 – І-ІІ ступеня (Стричава, Розтоцька Пастіль, Тихий, Смерекова). До речі, територіальні громади цих населених пунктів не пристали на рекомендацію оптимізації мережі навчальних закладів, розуміючи її лише як неодмінне закриття малонаповнених. А тому хотів би звернути увагу на те, що лише у нашій Закарпатській області продемонстровано кілька підходів до справи. Наприклад, на Берегівщині вирішили довозити дітей з малих сіл у більш наповнені школи. Це неважко тут, оскільки район низинний, і складнощів з транспортом не виникне. У гірській Міжгірщині лише об’єднають керівництва навчальних закладів без закриття малонаповнених. 
До речі, останній район схожий до нашого не лише рельєфно, а й демографічно та за рівнем соціально-економічного розвитку. Годилося б нашим освітянам та органам місцевого самоврядування хоча б вивчати і зважувати досвід колег з інших регіонів. Цього можна досягти організацією дискусій, бесід «за круглим столом», де висловлять свої думки фахівці освіти та представники різних служб і громадських організацій, а їхні висновки та рекомендації відтак винести на суд територіальних громад. Доцільно розглянути і такий варіант оптимізації як об’єднання малокомплектних шкіл з дошкільними навчальними закладами, як це вказано у дорученні голови ОДА. До речі, і в цьому документі наголошено на важливості врахування різних аспектів реагування на урядову постанову. Адже уряд аж ніяк не ставив собі за мету погіршення умов навчання дітей малонаселених пунктів, а навпаки - їх покращення завдяки кращого фінансування та зосередження відповідної навчально-матеріальної бази. Ні для кого не таємниця державна бюджетна скрута та слабкі фінансові можливості малих населених пунктів. Тому пошук виправлення ситуації у кожному випадку треба б сприймати як господарське ставлення до вирішення загальнодержавних завдань. Вони сьогодні не з легких, і причини такого становища зрозумілі кожному.
Наостанок хотів би підкреслити, що уряд не забирає права територіальних громад вирішувати подібні справи самостійно, з врахуванням своїх умов та можливостей. Навпаки, їм запропоновано проявити ініціативу та довести справжнє вболівання за соціально-економічний потенціал регіонів та держави в цілому. А тому не завжди є виправданим однобоке трактування рекомендацій та вимог владних органів. Адже якщо хочемо жити краще, мусимо знайти для цього реальні можливості, хай інколи і не цілком «популярні»!